Московські нотатки

     В далекому 2009 році мені випала можливість  побувати у столиці Російської Федерації – у Москві. Саме у цьому місті на базі Московського державного соціально-гуманітарного інституту з 20 по 23 серпня проходив Перший міжнародний фестиваль народної творчості для осіб з обмеженими можливостями здоров’я.

   Завдяки цьому фестивалю я ближче познайомилася зі столицею Росії та з гостинними господарями фестивалю – Московським державним соціально-гуманітарним інститутом (МДСГІ).

     Московський державний соціально-гуманітарний інститут сповна забезпечує своїх студентів з особливими потребами можливістю вільно пересуватися приміщенням інституту, адже вся будівля просто наповнена зручними пандусами та ліфтами.

    Пандус на вході в інститут заслуговує окремої розповіді, адже він – трирівневий. Цей пандус, як сходи, плавно спускається з гори, потім іде невеличка рівна ділянка, що має достатню ширину та довжину, щоб візочник міг розвернутися. Потім пандус повертає на ліво та спускається донизу, потім – знову невеличка ділянка, а потім пандус повертає направо і спускається до самої землі. Така «триповерховість» не дозволяє пандусу бути дуже крутим, що підвищує рівень зручності та безпеки при користуванні пандусом.

    Що ще я помітила, перебуваючи в інституті, то це зручні поручні, які розташовані вздовж стін у коридорі напроти дверей кімнат та посередині у загальному коридорі, ділячи його навпіл. Такими поручнями дуже легко користуватися людям, що мають проблеми із зором та опорно-руховим апаратом.

  Варто зазначити, що приміщення інституту – старе, побудоване ще за радянських часів. Як відомо, таку будівлю дуже важко пристосувати до потреб людей з особливими потребами. Це робить справу засновників Московського державного соціально-гуманітарного інституту і зокрема, його ректора Вагіфа Дейрушевича Байрамова просто героїчною.

    А тепер – трішки історії. За даними офіційного сайту МДГСІ (www.mgsgi.ru), «Ідея відкриття спеціалізованого інституту-інтернату для осіб з порушенням опорно-рухової системи виникла ще в СРСР. У цілях розширення соціальної допомоги інвалідам та створенням умов для їх активної життєдіяльності 11 жовтня 1990 року було відкрито Московський інститут-інтернат.»

    У 1992 році було організовано підготовче відділення для 50 абітурієнтів. До наступного, 1993 року було створено 5 факультетів: економічний, юридичний, факультет іноземних мов, книговидання та видавничої справи, а також – прикладної математики та інформатики. Створено реабілітаційний медичний центр та наукову лабораторію, що розробляє нові підходи у професійній освіті та реабілітації осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Перших студентів інститут прийняв 1993 року, а перший випуск у складі 37 чол. відбувся у 1998 році. У 2005 році згідно наказу федерального агенства з освіти інститут отримав свою сучасну назву. Ось таку цікаву історію має Московський державний соціально-гуманітарний інститут.

    Сучасне життя інституту не менш цікаве. Перший міжнародний фестиваль народної творчості – одна з найцікавіших частин життя інституту. Фестиваль був наповнений моментами хвилювання перед виступом, феєричними виступами учасників, а після – було дуже багато оплесків вдячних глядачів. А ще – фестиваль подарував кожному, хто брав участь, багато цікавих зустрічей.

   В рамках фестивалю було проведено екскурсію по Москві, завдяки якій я мала можливість зробити деякі цікаві спостереження. Так, я помітила громадський транспорт з низькою посадкою, який було видно здалеку, оскільки кожен на кожному такому транспортному засобі було розміщено спеціальний знак – фігуру людини на візку.

   Передмістя Москви, а саме – м. Подольськ, теж має чим похвалитися у плані підвищення рівня доступності міської інфраструктури для людей з особливими потребами. Багато магазинів цього маленького містечка обладнані зручними пандусами. Звичайно, найбільше ними користуються мами з маленькими дітьми на візочках, але людям з особливими потребами ці пандуси теж підходять. Бордюри теж безпечні та зручні для візочників та мам з маленькими дітьми, адже обладнані міні-пандусами.

  По дорозі додому після фестивалю я продовжила свої спостереження. У приміщенні Київського вокзалу м. Москви кімнати відпочинку знаходяться на другому та третьому поверхах, але мене гостинно прийняли у медпункті, що знаходився на першому поверсі. Там я змогла привести себе до ладу перед від’їздом. Під’їзд до посадочних колій на вокзалі зовсім не має сходинок і тому – зручний для дитячих та інвалідних візків.

   До речі, цей рік в Росії був оголошений не лише Роком молоді, в рамках якого проводився Перший міжнародний фестиваль народної творчості для осіб з обмеженими можливостями здоров’я. В Росії цей рік був оголошений ще і Роком рівних можливостей.

  Звичайно, я розумію, що на фоні всього хорошого, що я побачила в Москві, ще дуже багато «ложок дьогтю», адже є будинки, які не обладнані пандусами, і людині з особливими потребами, яка живе в такому будинку, зовсім не легше від того, що сусідній будинок (не його!) обладнаний пандусом. Так само поряд з пологими бордюрами є і дуже високі та круті – справжні «неприступні фортеці». Я просто хотіла розповісти про все те хороше, що я побачила під час подорожі в Москву.

     Україна, як і Росія, теж стоїть на нелегкому шляху інтеграції людей з особливими потребами у суспільство. В обох цих країнах цей процес проходить зі змінним успіхом. І Україна, і Росія мають як здобутки у цьому плані, так і проблеми. Проблеми і здобутки Росії я спробувала описати тут, а як ідуть справи в Україні?

   Серед проблем, які варто відзначити – надзвичайно низький рівень доступності громадського, в тому числі, і залізничного транспорту для людей з особливими потребами. Так, один із ліфтів, що стоїть на пероні київського залізничного вокзалу біля колії, на час мого повернення з Москви виявився… не працюючим! Біля нього висіла об’ява: «переговорний пристрій не працює, дзвоніть за телефоном…» і номер міського телефону…І як людина може подзвонити? Навіть, якщо є мобільний телефон, то що робити, якщо на рахунку немає коштів? Адже дзвонити з мобільного на міський недешево. Добре, що поруч був асфальтований переїзд через колії, тож я змогла дістатися на іншу сторону (при наявності помічника, який тягнув мої речі). Осад залишився. Можливо, це була лише тимчасова поломка, але що, як Укрзалізниця недоотримує грошей на фінансування своєї діяльності? Тоді ця поломка може виявитися зовсім не тимчасовою.

    Серед безперечних перемог України на шляху до покращення життя для людей з особливими потребами, є безперечно, створення у 1998 році Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», одним з пріоритетних напрямків роботи є навчання людей з особливими потребами. І хоч головний корпус ще не був добудований станом на 2009 рік (на це ж гроші потрібні!), хоч багато факультетів розкидані по всьому майже не пристосованому Києву, та вже саме існування цього університету, його відкритість до міжнародних контактів, його відкритість для талановитої студентської молоді стає запорукою готовності України до врахування потреб людей з обмеженими фізичними можливостями.

    Отже, зараз добігають останні місяці 2011 року. Багато чого змінилось за ці роки. Та приємні спогади досі гріють душу.